Етичний кодекс українського вчителя: реготати чи плакати?

Славетний Моральний кодекс будівельника комунізму в СРСР мав усього 12 пунктів, але на два пункти більше, ніж десять заповідей Христа!

Професійний кодекс учителя Росії вміщується на трьох сторінках (6 тис. знаків), а українське творіння сягає дванадцяти сторінок із 28 тис. знаків. Таким чином, український учитель мусить бути у п’ять разів більш етичним, ніж його російський колега.

З першої спроби збагнути все, що прописано в Етичному кодексі українського вчителя, нормальній людині неможливо: це особливий жанр – витончений взірець бюрократичної паперової творчості.

Ще складніше аналізувати його, бо відділити зерна від плевелів завжди складно, а в цьому випадку є суцільним марнотратством і часу, й нервів, і сірої речовини.

Сама ідея вдумливого, культурного, інтелігентного професійного кодексу вчителів не викликає жодного зауваження – кодекс повинен регулювати діяльність там, де виробнича необхідність суперечить етичним нормам.

Автори ж кодексу роблять спробу відповісти на запитання, як професіоналізм учителя залежить від декольте й чому правила важливіші за оплату праці вчителя та чинне законодавство.

Те, що проект кодексу скасовує майже всі законодавчі акти про освіту, можна доводити нескінченною низкою його положень. Відтепер "учитель зобов’язаний приділяти учням достатньо часу й уваги, необхідних для належного розуміння та засвоєння навчального матеріалу", а не працювати у школі згідно з педагогічним навантаженням. Або таке: ст. 29 "Оплата праці вчителя" наголошує, що в оцінці діяльності вчителя треба враховувати "якість виконуваної роботи". Чи можливо таке за умови бухгалтерської практики нарахування вчителю зарплати?

Чомусь у проекті зафіксовано настільки очевидні речі, що вже й не знаєш, а як учителі взагалі жили без кодексу. Виявляється, що "вчитель має право користуватись різними джерелами інформації", "професійну діяльність учитель повинен здійснювати, не вводячи учнів та їхніх батьків в оману щодо кваліфікації, наявності наукового (ученого) ступеня чи присвоєння фахового звання".

Проект кодексу, не зробивши ані півкроку вперед, відштовхує навчальні заклади на кілька кроків назад, у минуле. Проголосивши, що "етичні засади у відносинах між людьми є основою збереження та прогресу демократичного суспільства", Кодекс рішуче відкидає конкуренцію навчальних закладів в умовах ринкової економіки. "Учителі одного й того самого навчального закладу уникають конкуренції", "необхідно уникати вчинків і висловлювань рекламного характеру, як на свою особисту користь, так і на користь установ та організацій, які вчитель представляє", – лякає кодекс, зовсім забувши, що демократичному суспільству притаманна чесна конкуренція.

Можна впевнено відзначити, що левова частина тексту кодексу не має жодного відношення до етики вчителя. Наприклад, ст. 25 "Взаємовідносини вчителя з адміністрацією навчального закладу", де "керівник навчального закладу зобов’язаний піклуватися про захист морально-етичних позицій і принципів", чи ст. 29 "Оплата праці вчителя", або "переслідування вчителя за критику заборонене" тощо.

Цілу низку положень кодексу взагалі неможливо виконати. Наприклад, "учитель має право займатись у вільний час іншою діяльністю", що "не принижує його гідності". Цікаво: якщо вчитель з метою заробити хоч якусь копійчину до своєї принизливої заробітної плати, торгує зелениною зі свого городу, це принижує його гідність?

З майбутнім набуттям кодексу вводиться в дію ще одна потужна бюрократична структура у вигляді державного комітету педагогічної етики з її багаточисленними структурними підрозділами ‑ комісіями педагогічної етики навчальних закладів. А це вже лякає по-дорослому!

Найбільш відомий загальнолюдський етичний кодекс – Біблія. Деякі положення проекту Кодексу вчителів зобов’язують учителя бути якщо не святим, то якимось на зразок святого. Суть їх та ж сама: почитай учня, як себе самого. І неодноразові заклики до вчителя бути чеснім (ст. 5 (3), ст. 7 (2), ст. 13). Хіба українське вчительство – найбільш брехлива верства суспільства?

До уваги: проект "Професійного кодексу вчителя" в РФ був представлений з нагоди відкриття Року вчителя в Росії. Спроба обговорити його на урочистостях закінчилась реготом у залі – у Рік учителя треба шукати додаткові кошти, а не правила.

Робляться спроби ввести професійні кодекси вчителів і в інших країнах. Так, наприклад, у Великій Британії протестуючі вчителі назвали проект свого кодексу "наказом про обов’язкову святість". Британські вчителі, які протестують проти прийняття нового кодексу, уважають його "брутальним вторгненням в їх приватне життя” та піддають жорсткій критиці із приводу того, що кодекс має пункти, що "можна інтерпретувати максимально широко".

Представлений проект вітчизняного кодексу можна інтерпретувати кому завгодно, у будь-який час і з будь-якого приводу необмежено широко.

Але, як свідчить повсякденна практика, учителі відреагують на нього філософічно, як і на інший непотрібний документ. У будь-якому разі, над своїм ліжком не повісять і читати на ніч точно не будуть. Кодекс залишиться сам по собі, а справжнє життя вчителя – саме по собі.

Автор: Олег Іванов, головний редактор журналу "Відкритий урок".